Курсова робота з політичної економії на тему: «Інтелектуальнавласність та її роль у соціально-економічномурозвитку»
Автор: drug | Категория: Прочее | Просмотров: | Комментирии: 0 | 25-05-2013 10:46



Курсова робота
з політичної економії на тему:
«Інтелектуальнавласність та її роль у соціально-економічномурозвитку»












ЗМІСТ
Тема: «Інтелектуальна власність та її роль у соціально-економічному розвитку»























Вступ
Актуальність теми. Із розвитком постіндустріального суспільства все більшого значення набуває інтелектуальна власність.
В епоху інноваційних технологій важливе місце займають продукти інтелектуальної діяльності людини. Так, на сьогоднішній день, ми не можемо уявити свого життя без мобільного телефону або комп’ютера. Техніка розвивається щодня, щохвилини, щосекунди. Ми читаємо книги, збагачуючи внутрішній світ, слухаємо музику, розвиваючи духовну культуру як особистості, так і цілого суспільства взагалі. Як відомо, ще в давні часи з музикою йшли в бій, а поезія піднімала бойовий дух.
Створюючи певний продукт інтелектуальної діяльності, ми часто звертаємо увагу на те, чи матиме він очікуваний захист, чи не використає його хтось, видавши за продукт власної діяльності, переглядаємо закони та намагаємось якомога краще захистити свої авторські права.
Дана курсова робота присвячена темі «Інтелектуальна власність та її роль у соціально-економічному розвитку».
Ця тема була, є і буде актуальною протягом всього часу існування людства. Сьогодні інтелектуальна власність використовується набагато ширше, ніж раніше. Учені, музиканти, інженери, бізнесмени, фотографи та художники – усі прагнуть продавати на ринку власні продукти й послуги та захистити результати своєї праці. Інтелектуальна власність виступає і як чинник соціально-економічного розвитку, її роль неоціненна. Рівень цивілізації суспільства повністю залежить від його інтелектуального розвитку. Даний приклад можемо розглянути, глянувши на провідні економічні світові країни-літери, такі як: США, Німеччина, Південна Корея. Не маючи власних природних запасів деякі держави, наприклад, Японія, прекрасно розвиваються завдяки розвитку інформаційних технологій. Інтелектуальна власність є рушійною силою розвитку суспільства.
Отже, метою даної курсової роботи є визначенняпоняття "інтелектуальна власність" та їїролі в соціально-економічному розвитку.
Для досягнення цієї мети передбачається виконати такі завдання:
1. Розкрити сутність і структуру інтелектуальної власності.
2. З’ясувати правові аспекти її функціонування
3. Розглянути історичний аспект її розвитку.
4. Дослідити інтелектуальну власність як чинника соціально-економічного розвитку.
5. Визначити місце й роль промислової власності та авторського права в соціально-економічному розвитку суспільства.
6. Проаналізувати проблеми захисту прав інтелектуальної власності.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є інтелектуальна власність, її роль і місце у соціально-економічному розвитку.
Предметом – тенденції розвитку інтелектуальної власності в Україні та світі, закономірності взаємодії об’єктів і суб’єктів інтелектуальної власності, правові та історичні аспекти розвитку інтелектуальної власності, характеристика інтелектуальної власності як економічної категорії, .
У курсовій роботі розглядаються основні проблеми розвитку інтелектуальної власності, її економічна та частково юридична цінність, наведені приклади історичного розвитку та деякі статистичні дані України, згадуються слова українських вчених-дослідників щодо структури, значення інтелектуальної власності в Україні, проблем її захисту, визначається роль інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку.
Методи дослідження: індукція, дедукція, логічний, статистичний, спостереження, аналіз, опис, узагальнення.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, що мають по три пункти, таблиць, схем, висновку та списку використаних джерел.






 
РОЗДІЛ І Теоретично-правові засади інтелектуальної власності
Сутність і структура інтелектуальної власності
«Інтелектуальна власність» є багатоаспектною, складною категорією, яка привертає все більшу увагу науковців за умов гуманізації та соціалізації економічного розвитку провідних держав світу.
Український вчений А. А.Чухно вважає, що «інтелектуальна власність є особливою формою власності, оскільки вона створюється творчою, інтелектуальною працею і є ідеальним творінням, що базується на матеріальних носіях».
Сучасні ж дослідники визначають цю категорію як:
 власність на результати інтелектуальної діяльності, продукти розумової творчої праці, які відповідають вимогам чинного законодавства і мають правову охорону;
 права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших галузях, які є об’єктами цивільних правових відносин у частині права кожного громадянина володіти, користуватись і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, що як блага нематеріальні зберігаються за своїм творцем і можуть використовуватись іншими особами лише за погодженням з ним, крім випадків, указаних в законі;
 відносини належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності [1,113].
У широкому розумінні, інтелектуальна власність – це закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.
Характерними для людини є два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Вони використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результатами технічної творчості називають винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. Вони ж застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг, сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. [10.6]
Як відомо, будь-яка творчість розвивається за схемою: суспільна
потреба — наука — творчість. Суспільні потреби ставлять завдання перед наукою, остання знаходить способи розв'язання проблем. На досягнення науки опирається будь-який вид творчості людини: як літературна, так і технічна.[8,11]
Тобто, інтелектуальна власність охоплює дві сфери:
 авторське право і суміжні права (права щодо літературних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо);
 промислову власність (права, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності у процесі науково-дослідних і проектно-конструкторських розробок)[1,113]. Треба пам’ятати, що промислова власність - це вид інтелектуальної власності, а не промислові будівлі чи споруди [10,6].
Об’єктами інтелектуальної власності називають права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах.
Сучасні дослідники поділяють об’єкти інтелектуальної власності за різними критеріями, такими як:
I. За критерієм корисного використання:
— функціональні (ті, що використовуються, приносять дохід);
— нефункціональні (ті, що не використовуються з певних причин, але можуть бути використані в майбутньому).
II. За тривалістю використання:
— поточні (ті, що використовуються підприємством не більше року, швидко втрачають свою вартість, яка зараховується до поточних витрат підприємства);
— довгострокові (ті, що використовуються підприємством більше року, амортизуються, їхня вартість враховується в собівартості продукції, яка виробляється);
IV. За впливом на фінансові результати діяльності підприємства:
— ті, що приносять дохід безпосередньо шляхом їх використання у виробництві;
— ті, що опосередковано впливають на фінансові результати діяльності підприємства.
VI. За внеском працівників підприємства:
— власні (створені працівниками чи засновниками підприємства);
— пайові (розроблені на пайових засадах з іншими фізичними чи юридичними особами);
— придбані (отримані від інших осіб за винагороду чи безоплатно)[1,115].
За Статтею 420 Цивільного Кодексу України до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці [11, ст.420].
Цибульов П.М. виділяє окремо об’єкти промислової, нетрадиційної інтелектуальної власності та об’єкти авторських прав.
До об’єктів промислової власності відносять винахід або корисну модель; промисловий зразок; торговельну марку; та географічне зазначення,на яке, на жаль, поки що не існує закону охорони права на нього.
До нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності відносять сорти рослин; породи тварин; топографії інтегральних мікросхем; комерційну таємницю; відкриття; раціоналізаторську пропозицію.
Об’єкти авторського права інтелектуальної власності поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права (твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних)) і об'єкти, суміжні з авторськими правами (виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення)[10,15].
Деякі автори вважають, що об’єкт інтелектуальної власності може розглядатись як економічна категорія за наявності принаймні двох умов:
 коли він стає товаром, об’єктом купівлі-продажу;
 коли він перетворюється на самостійний фактор економічного прогресу [1,126].
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного Кодексу, іншого закону чи договору (Стаття 421).
Сучасні дослідники розмежовують:
 економічних суб’єктів, які є авторами творів (винаходів);
 економічних суб’єктів, які володіють творами (патентами на винахід) [1,128].
Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.
Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується [10,15].
Що до структури інтелектуальної власності в Україні, то на думку українського вченого П.П. Крайнєва, вона виглядає так:
I. Промислова власність, у т. ч.: об’єкти патентного права, позначення, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем.
II. Авторське право і суміжні права, в т. ч.: об’єкти авторського права;об’єкти суміжних прав.
III. Комерційні таємниці (в т. ч. ноу-хау).
IV. Захист від недобросовісної конкуренції [1,127].

Правовіаспектифункціонуванняінтелектуальноївласності
Право інтелектуальної власності є однією з підгалузей цивільного права, що найбільш швидко розвиваються і зміцнюються на міжнародному рівні. У міжнародних договорах не просто визначаються основні обриси більшості інститутів права інтелектуальної власності, але й детально регламентуються велика кількість конкретних положень. Так, наприклад, міжнародні договори з авторських прав містять положення, за якими авторське право має довічний термін дії плюс 50 років. Країни-учасниці таких договорів можуть вводити більш тривалий термін охорони, але вкорочувати його не має права. І хоча теоретично вважається, що приєднання до таких договорів – справа добровільна, країни, які не набрали договірні відносини з охорони інтелектуальної власності, не можуть стати членами СОТ.
Міжнародний аспект права інтелектуальної власності має і інший прояв. У світовому співтоваристві деякі країни є основними експортерами інтелектуальної власності, інші - основними імпортерами. Велику частку інтелектуальної власності проводять гігантські багатонаціональні корпорації. Вони зацікавлені у світовій охороні своїх прав. Наприклад, хороший фільм може і в Європі, Східній Азії і в Північній Америці мати однаково великий прокат. А от, якщо хтось винайшов новий стільниковий телефон у якійсь маленькій країні, то йому буде на багато вигідніше зареєструвати свої права у країні, де можливість доходів від продажів буде вищою.
Поняття «інтелектуальна власність» є узагальнюючим по відношенню до цілого ряду правових інститутів, з яких найбільш значимими є інститут комерційної таємниці, патентне право, авторські права і товарні знаки. Законодавство про комерційну таємницю і патентне право сприяють досліджень та розвитку нових ідей. Авторське право сприяє створенню літературних, художніх і музичних творів, а також програмного забезпечення для комп'ютерів. В останні роки виник цілий ряд нових форм інтелектуальної власності[11,18].
З економіко-правової точки зору, права інтелектуальної власності визначають як норми, що регулюють і закріплюють (у визначених законом випадках) за фізичними та юридичними особами майнові та особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності. Водночасстверджується, щосаме через правову форму інтелектуальніпродуктивключаються в процесекономічногокругообігу і перетворюється в економічні блага (ресурси, джереладоходів, капітал).
Право інтелектуальної власності — порівняно новий інститут, що був започаткований наприкінці XVIII ст. у зв’язку з необхідністю залучення результатів творчої розумової праці людини до господарського обігу [1,113].
Стаття 41 Конституції України говорить, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності[].
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності або майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до Статті 419 ЦК “Про співвідношення права інтелектуальної власності та права власності”:
 Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежатьодневід одного.
 Перехід права на об'єкт права інтелектуальноївласності не означає переходу права власності на річ.
 Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальноївласності.
Право власностімаєподвійну природу.З одного боку, творецьнематеріальногооб'єктавласності і творецьматеріальногооб'єктавласностімаютьподібні права власності, тому що право на результат творчоїдіяльностізабезпечуєйоговласникувинятковуможливістьрозпоряджатисяцим результатом на свійрозсуд, а такожпередаватиіншим особам, тобтовоноподібне до права власності на матеріальніоб'єкти (майновим правом). Зіншого боку, поручіз майновим правом єпевнедуховне право творця на результат творчоїпраці, так зване право автора. Тобто автор маєсукупністьособистихнемайнових (моральних) прав, які не можутьвідчужуватисявідїхньоговласника в силу їхньоїприроди, та майнових прав.Тобто, якщомайнове (економічне право) на результат творчоїпраціможе бути віддільнимвідтворця (переданиміншійособі в обмеженечинеобмеженекористування), то моральне (немайнове) право автора невіддільневідтворця і не може бути передано іншійособі.
Таким чином, право інтелектуальноївласностіскладається ізмайнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканістьтворутощо) (рис.1.1).
Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчоїдіяльностізалежать один від одного і тісно переплітаються, утворюючинерозривнуєдність. Двоякість права єнайважливішоюособливістюінтелектуальноївласності[10,6].





Рис. 1.1 Права інтелектуальної власності
Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
 право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
 право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
 інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особистінемайнові права інтелектуальноївласності належать творцевіоб'єкта права інтелектуальноївласності. У випадках, передбачених законом, особистінемайнові права інтелектуальноївласностіможутьналежатиіншим особам.
Особистінемайнові права інтелектуальноївласності не залежатьвідмайнових прав інтелектуальноївласності.
Особистінемайнові права інтелектуальноївласності не можутьвідчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. [8, ст. 423]
Майновими правами інтелектуальноївласності є:
 право на використанняоб'єкта права інтелектуальноївласності;
 виключне право дозволятивикористанняоб'єкта права інтелектуальноївласності;
 виключне право перешкоджатинеправомірномувикористаннюоб'єкта права інтелектуальноївласності, в тому числізаборонятитакевикористання;
 іншімайнові права інтелектуальноївласності, встановлені законом.
Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.
Майнові права інтелектуальноївласностіможутьвідповідно до закону бути вкладом до статутного капіталуюридичної особи, предметом договору застави та іншихзобов'язань, а такожвикористовуватися в іншихцивільнихвідносинах [8, ст. 424].
Відповідно до переліку об’єктів, що міститься у ст. 420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:
 право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) – гл.36 ЦК;
 право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму чи програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) – гл. 37 ЦК;
 право інтелектуальної власності на наукове відкриття — гл.38 ЦК;
 право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок — гл.39 ЦК;
 право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми — гл.40 ЦК;
 право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію — гл.41 ЦК;
 право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин — гл.42 ЦК;
 право інтелектуальної власності на комерційне — гл.43 ЦК;
 право інтелектуальної власності торговельну марку — гл.44 ЦК;
 право інтелектуальної власності на географічне зазначення — гл.45 ЦК;
 право інтелектуальної власності на комерційну таємницю — гл.46 ЦК [8, ст. 420].
Право інтелектуальної власності на результат творчої діяльності виникає внаслідок його створення, якщо такий об'єкт відповідає вимогам закону, а саме він має бути новим, втіленим в матеріальний об'єкт, придатним для використання, та відповідати іншим вимогам встановленим законодавством. Законом можуть бути передбачені й інші підстави виникнення права інтелектуальної власності на об'єкт, а саме з моменту реєстрації майнових прав або внаслідок використання. У зв’язку із створення з’яіляються авторські і суміжні права. Право інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав виникають, щодо виконань - з часу їх першого здійснення, щодо фонограм і відеограм - з моменту їх вироблення, щодо передач - з моменту їх першого здійснення. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності можуть переходити до третіх осіб на підставі цивільно-правових договорів. Такі права можуть передаватися повністю або частково. Також окремою підставою виникнення права інтелектуальної власності може бути перехід такого права у спадщину.
Підставами встановлення права інтелектуальної власності можуть бути різні обставини, з якими закон пов'язує виникнення відповідних правовідносин.
Існують два способивстановлення права інтелектуальноївласності: виникнення права інтелектуальноївласності та його набуття.

Історичний аспект розвитку інтелектуальної власності
Поняття інтелектуальної власності, зокрема авторського права, з'явилося давно. Вже за часів Стародавньої Греції визнавалося соціальне, політичне та потім економічне значення творів літератури і мистецтва. Творіння письменників і поетів мали доводитися до публіки в неспотвореному вигляді.
Історичні форми відтворення інтелектуального потенціалу суспільства базувалися в основному на системі меценатства - творчих людей субсидували правителі, їх благополуччя цілком залежало від прихильності останніх. Леонардо да Вінчі визнавав: "Служу тому, хто мені платить". Моцарт і Сальєрі були придворними музикантами. До кінця XVIII століття приватна фінансова підтримка і "Позаринкові забезпечення" дали поштовх появі більшості шедеврів. "Художники, поети, письменники, вчені не мали особливого статусу. До них ставилися добре чи погано - залежно від часу. Їм платили і як
слугам, і як придворним, і як принцам крові - залежно від суспільства, в якому вони жили. Іноді їм не платили взагалі ". Однак не може бути культури без творчості, а творчості без творців, здатних прогодувати себе своєю працею [11,9].
Вперше термін «інтелектуальна власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі, суддя Окружного суду штату Массачусетс [1]. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон у своєму трактаті «Droitscivilsdesauteurs, artistesetinventeurs» («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був вперше опублікований у 1846 році.
Вперше поняття «інтелектуальна власність» використали в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967 р. у Стокгольмі. У затвердженій раніше Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (9 вересня 1886 р.) використовувався термін «результати інтелектуальної діяльності» у виробничій, науковій, літературній та художній сферах [1,82].
Охорона інтелектуальної власності почала розвиватися в окремих країнах ще задовго до виникнення міжнародної системи. Вже в XIV ст. європейські суверени надавали спеціальні привілеї особам, хто починав виробництво нових товарів, незалежно від того, чи було це виробництво засноване на власних винаходах або на закордонних запозиченнях. Довільне надання таких привілеїв поступово стало регулюватися законодавчо [11,14]. Водночас основні інститути інтелектуальної власності (патенти, авторське право) виникли у країнах Західної Європи ще у XVII—XVIII ст.
Уже на початку XIV століття королівська влада Англії надавала дарування особі, яка впроваджувала нову технологію, виключного права користування нею протягом часу, достатнього для вивчення. Це право давало винахіднику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою ж чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.
Такі права закріплювалися документом, що називався «патентна грамота» [10,7].
Перший у світі патент на винахід був виданий в 1421 міською управою Флоренції на ім'я ФіліппоБрунеллески, який винайшов корабельний поворотнийкран. Найдавніший з усіх патентів Англії був наданий Генріхом VI в 1449 вихідцю з Фламандії Джону з Ютімана на виготовлення кольорового скла для вікон Ітонського коледжу [11,9].
Згодом почали зловживати наданням такого права, і для того, щоб покінчити із цим, у 1628 році був прийнятий статут про монополії. Цей статут надавав права користування будь-якими патентними грамотами і грамотами на привілеї на 14 років чи менше.
Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті. Цедозволяло копіювати літературу механічним способом, а не переписувати від руки. У зв’язку з розвитком друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав [10,8]. Водночас Статут королеви Анни- перший закон про авторське право, прийнятий у Англії у 1710 р., надавав авторам літературних творів виключне право на їх публікацію протягом 14 років з моменту їх написання та можливість продовження цього терміну за життя автора ще на 14 років.
Аналогічні закони приймалися у цей період і в інших західноєвропейських країнах.
На початку XVII століття закладалися основи патентного права. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності, використовують і в наш час як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.
Ще одним об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними чи ставилися скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували важливий елемент законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.
Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті.
У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права [10,8].
До початку XIX ст. в США і в ряді європейських країн вже було досить розвинене патентне законодавство.
Що стосується України, то в історичному минулому вона не мала власної правової охорони об’єктів промислової власності. У дореволюційній Росії (до якої належала більша частина території нинішньої України) патентна охорона винаходів була започаткована в 1812 році. В 1919 році більшовики права на винаходи, по суті націоналізували. Під час НЕПу, у 1924 році, радянська влада дещо відступила, й відбулося поновлення патентної охорони винаходів. З 1931 й до 1991 року винаходи вітчизняних заявників охоронялися авторськими свідоцтвами, які посвідчували виняткові права держави на відповідні винаходи [3,8].
У 1996 році було прийнято Конституцію України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності",
Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності" [10,10].
РОЗДІЛ ІІ Місце і роль інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку
2.1 Інтелектуальна власність як чинник соціально-економічного розвитку
Аналізуючи тенденції розвитку науки й культури, можна з впевненістю сказати, що XXI століття стає ерою панування інтелектуального капіталу.
Сучасна цивілізація значно відрізняється від попередніх. На зміну традиційному господарству, в якому основним економічним ресурсом було сільське господарство, спочатку прийшло індустріальне господарство, засноване на промисловості як рушійній силі економіки, а потім — постіндустріальне господарство. Досвід Німеччини та Радянського Союзу, які за пронципом мобілізації своїх внутрішніх ресурсів побудували дві гігантські промислові імперії, довели, що в умовах масового індустріального виробництва максимальна напруга сил нації була в змозі вивести країну на позиції світової наддержави. При цьому периферія, представлена здебільшого колоніальними державами, залишалася невід'ємною частиною цієї системи, забезпечуючи промислові центри сировиною та енергоносіями.
Перехід до нового постіндустріального типу суспільства відбувся в останній третині XX століття. Становлення постіндустріальної системи було пов'язано зі швидким економічним ростом 1950—60-их рр. і реформуванням соціальної сфери, в результаті цього відбулося суттєве зростання ролі науки і технологій як чинника економічного розвитку. Внаслідок науково-технічної революції відбулося перетворення науки в продуктивну силу, головний фактор розвитку суспільства. Застосування досягнень науково-технічного прогресу змінило структуру виробництва і зайнятості; підвищення рівня життя викликало перегляд традиційних цінностей.
В сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зростання набуває інноваційного характеру. Якщо в індустріальному суспільстві основним ресурсом виробництвабули сировина та енергія, то в інноваційному господарстві – інформація. Нові винаходи, відкриття, інші об'єкти технологій, нові товари і послуги стають складовими економічного процесу.
Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах з різним рівнем життя і різним обсягом ВВП.
В умовах інноваційної економіки ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу набуває менш матеріального характеру і стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація. Ринки інформаційної економіки має глобальний характер, оскільки використовується комп'ютерна мережа як базова ринкову інфраструктура.
Інноваційна економіка стимулює отримання високих прибутків, знижуючи потребу в капіталі та людських ресурсах на одиницю продукції. Як зазначає В. Іноземцев, в умовах інноваційної економіки інформаційний сектор забезпечує економічне зростання без пропорційного збільшення затрат енергії та матеріалів. Урядами постіндустріальних країн була схвалена стратегія десятикратного зниження ресурсомісткості одиниці національного доходу до 2025 р.
В умовах постіндустріального господарства зростає значення й вимоги щодо людського фактору, зростає потреьа підвищення освітнього рівня населення. Країни зосереджують зусилля на створенні автономної та гнучкої інфраструктури освіти і на розвитку інформаційних технологій. Підвищується роль інтелектуального капіталу як фактору виробництва, що зумовлює необхідність розвитку науково-технічного потенціалу та розробки ефективної системи охорони інтелектуальної власності. В сучасній економіці головна роль належить вартості, що створюється знаннями, а інтелектуальна власність перетворюється на товар.
Інноваційна економіка та комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності пов'язані з важливими економічними та правовими проблемами, такими як розробка цілеспрямованої державної політики та науково-технічної стратегії в сфері інтелектуальної власності, виявлення критеріїв та показників обліку і господарської оцінки об'єктів інтелектуальної власності, комерційне використання об'єктів інтелектуальної власності та, нарешті, розробка ефективної системи охорони як необхідний механізм забезпечення комерціалізації інтелектуальної власності [7,20].

2.2 Роль промислової власності і авторського права в соціально-економічному розвитку суспільства
Людина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. І чим більше вона задовольняє їх, тим щасливішою себе відчуває.
З найдавніших часів люди, забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляючи продукти харчування, будуючи житла, створюючи знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався і її розумовий. З часом вона збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів [8,15].
Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно знаходиться у творчому пошуку. Це невід'ємна властивість, якою природа наділяє кожного із нас.
Отже, можна сказати, що забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль у історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. А для їх створення одних фізичних зусиль недостатньо — тут потрібні уже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого — більш досконалого.
Розвиток науки, культури, техніки і виробництва, особливо в другій половині XX ст., свідчить про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу [10,18].
Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі.
Держави, які прагнуть стати процвітаючими, стратегічними завданням вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.
При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.
Вартість окремих об"єктів інтелектуальної власності сягає сотень мільйонів і мільярдів доларів США (товарні знаки Coca-Cola, Microsoft та інші).
Прикладом стрімкого економічного зростання при вкрай обмежених територіальних і природних ресурсах є Японія, яка в повоєнний період зробила ставку на розвиток наукоємних галузей промисловості і виробництво високотехнологічної продукції. Домінуючими факторами економічного розвитку стають інформаційні мережі та високі технології. Саме вони забезпечують перевагу розвинутих країн в політичній, економічній і військовій сферах.
Показово, що успіх у військових конфліктах останніх років нерозривно пов’язаний саме з використанням новітніх технологій. Найбільш динамічними галузями економіки є ті, що пов’язані з інтенсивною науковою діяльністю та інтелектуальною власністю (біотехнології, хімічна та фармацевтична промисловість, ракетнокосмічна галузь, виробництво озброєнь та військової техніки, комп’ютерні технології та інформаційні мережі, шоу-бізнес тощо).
Лібералізація міжнародної торгівлі та стрімке нарощування її обсягів спричинюють жорстокішу конкуренцію у світовому масштабі. За таких умов саме інтелектуальна власність дозволяє зробити ривок уперед.
Згідно з результатами дослідження Української Hi-Tech Ініціативи, 90% замовлень індустрії виконується для іноземних компаній. У 2011-му році у галузі ІТ технологій та розробки програмного забезпечення працювало 25 тисяч осіб. Це робить Україну найбільшим у Центральній та Східній Європі розробником програмного забезпечення та ІТ технологій.
«Темпи росту ринку щороку складають 30%, в Україні знайдеться не багато індустрій з такими показниками. І я не бачу проблемних моментів, які б завадили нам зберегти такі темпи, тому через 5-7 років ринок експорту програмного забезпечення може скласти 10 мільярдів доларів, це буде більше ніж металургійна чи зернова галузь України», - сказав у коментарі Голосу Америки президент Української Hi-Tech Ініціативи Віктор Мазнюк.
Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть краще. Адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Значні досягнення будуть покращувати рівень та ефективність виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Духовний характер населення формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу.
Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів виробництва. Що впливає на розвиток економіки як певної фірми, так і країни в цілому.
Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни.
Винахідництво є одним із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу. Саме тому воно є одним із найважливіших напрямів інтелектуальної діяльності, який опирається передусім на досягнення науки [8,20].
Тепер як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, яка прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи та для захисту своїх авторських прав.
У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку.
На відміну від природних ресурсів - землі, нафти, вугілля, тощо, запаси яких обмежені - інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства [5,7].
В сучасних умовах, щоб вижити в конкурентній боротьбі потрібно виробляти конкурентоздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно удосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, а саме науково-технічної творчості, тобто об'єктів промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ноу-хау тощо.
Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами:
1. Інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних інвестицій.
2. Патенти стимулюють наукові дослідження.
3. Патенти є каталізатором нових технологій і бізнесу.
4. Бізнес накопичує патенти і комерціалізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного фонду підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового прибутку [10,15].
Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів промислової власності є наявність в країні патентної системи.
У 2012 році до закладу експертизи, за даними Державного департаменту інтелектуальної власності, надійшло понад 49 тис. заявок на ОПВ (табл. 2.1), з них майже 15,2 тис. заявок – на винаходи та корисні моделі, понад 1,8 тис. – на промислові зразки й понад 32 тис. – на знаки для товарів і послуг.
Таблиця 2.1.*
Статистика надходження заявок на деякі об’єкти промислової власності
Об’єктипромисловоївласності Кількістьподаних заявок
2008 2009 2010 2011 2012
Винаходи 5 686 4 812 5 311 5 249 4 955
Знаки длятоварів і послуг 33081 26 479 28 577 29 756 32 051
*Джерело: складено за даними Державного департаменту інтелектуальної власності [Електронний ресурс] - http://sips.gov.ua/i_upload/file/report-UA-2012.pdf


Рис 2.1Статистика надходження заявок на деякі об’єктипромислової власності

Того ж року надійшло 4 955 заявок на винаходи (табл.2.1, рис. 2.1).
Порівняно з попереднім роком активність національних заявників зменшилася на 5,8 %. Активність іноземних заявників у поданні заявок на винаходи за національною процедурою зросла на 24,5%, Найбільш активними, як і в попередні роки, були заявники із США (675 заявок), Німеччини (408 заявок), Швейцарії (243 заявки), Франції (142 заявки), Японії (119 заявок), Російської Федерації (103 заявки), Великої Британії (93 заявки), Італії (69 заявок), Нідерландів (66 заявок), Бельгії (64 заявки) та Австрії (49 заявок).

Рис.2. 1 Розподіл заявок,поданих за процедурою РСТ, за країнами походження

Дивитись додаток 1

Протягом 2012 року до Державної служби подано 5 601 заявку на реєстрацію авторського права на твір, що на 209 заявок більше ніж у попередньому році. Прийнято 5 391 рішення про реєстрацію, здійснено 5 410 реєстрацій авторського права на твір, що на 3 % більше порівняно з попереднім роком (рис. 2.13).
Протягом звітного періоду здійснено 886 реєстрацій авторського права на службовий твір, з них 717 реєстрацій стосується службових творів, майнові права на які належать роботодавцям, та 169 реєстрацій – майнові права на які є спільною власністю працівника, який створив твір, і роботодавця[10, 9].


2.3 Проблеми захисту прав інтелектуальної власності
На відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, заволодіти набагато легше [10,6].
Інтелектуальна власність в її сучасному розумінні ґрунтується на факті першого опублікування або реєстрації. Такий підхід ігнорує те, що одна й та сама ідея, а також механізм реалізації цієї ідеї можуть виникнути одночасно в кількох людей.
Відомим прикладом є історія про те, як Нікола Тесла та Томас Едісон одночасно дослідили низку електричних феноменів.
Кожна держава має свої законодавство, що охороняє інтелектуальну власність, але іноді стаються казуси. Так, наприклад, за даними британських газет, під час проведення Олімпійських Ігор 2012 виникли скандали навколо захисту авторських прав.
Використати символіку Ігор — олімпійські кільця, логотип і навіть слово «Лондон-2012» — мали право лише офіційні спонсори змагань.
У місті навіть працювали спеціальні загони бренд-поліції, покликані стежити за дотриманням цих обмежень. Найбільше обурення викликає те, що компанії — не офіційні спонсори — не мають права не тільки прямо згадувати про Олімпіаду, але й побічно асоціювати себе зі змаганнями. Зокрема, у рекламі заборонено вживати слоган «Швидше, вище, сильніше», а також два десятки слів, у тому числі: «Лондон», «2012», «золото», «срібло», «бронза» і навіть «літо». При цьому про слово «медаль» укладачі переліку, схоже, забули.
Доходить до смішного: наприклад, продавати смажену картоплю в районі проведення Ігор мали право тільки McDonald’s, іншим це заборонено. «А як же традиційний британський обід fishandchips — смажена картопля з рибою?» — обурились власники місцевих кафе й подали до суду. Fishandchips удалось відстояти, але саме в такому поєднанні: тобто продавати картоплю з рибою можна, а от без риби — уже не можна. У барах було заборонено писати на вході «дивиться тут олімпійські трансляції», тому багато хто хитрував і писав, наприклад, «дивиться спортивні змагання року».
Порушникам авторських прав виставлявся великий штраф. За нелегальне використання олімпійських символів або асоціацій платили до 30 тисяч фунтів. Бренд-поліцейські працювали не тільки в столиці, але й в інших містах і боролися також з «партизанським маркетингом». Так, вони змусили «Олімпійське» кафе, яке багато років працювало в Лондоні, зафарбувати першу букву «о» — тепер воно «Лімпійське». М’ясну крамницю змусили зняти щит, де круглі сосиски нагадували форму кілець, а квітковий магазин — розібрати прилавок, де квітами була викладена емблема Олімпіади.
Питання боротьби з порушеннями прав ІВ в Україні постійно контролюється керівництвом Державної служби.
Протягом 2012 року головними державними інспекторами з питань ІВ Державної служби на всій території України проведено 396 перевірок суб’єктів господарювання, які у своїй діяльності використовували об’єкти права ІВ. Серед них розповсюджувачі контрафактних аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм, баз даних; суб’єкти господарювання, що з порушенням вимог законодавства використовували об’єкти авторського права та суміжних прав у публічній сфері (заклади громадського харчування, розважальні заклади тощо); користувачі неліцензійного програмного забезпечення. За результатами перевірок складено та направлено до суду 96 протоколів про адміністративні правопорушення, вилучено близько 26,5 тис. примірників контрафактної продукції.
З метою посилення системи захисту прав ІВ Кабінет Міністрів України відновив роботу Координаційних рад по боротьбі з порушеннями прав інтелектуальної власності (КР) в усіх регіонах України.
Діяльність КР буде спрямована на координацію зусиль державних органів та громадських організацій, які опікуються захистом прав інтелектуальної власності у відповідних регіонах. Рекомендації КР щодо покращення стану справ у боротьбі з «піратством», ляжуть в основу відповідних рішень голів обласних (міських) державних адміністрацій та значною мірою вплинуть на зменшення рівня порушень у сфері використання об’єктів права ІВ.
Але не зважаючи на прагнення держави уникнути порушення прав інтелектуальної власності, вони все ж таки відбуваються [4,12].
Так, Офіс торговельного представника США вніс Україну як найбільшого порушника авторського права до категорії так званих пріоритетних зарубіжних країн. Про це йдеться у щорічній «Спеціальній доповіді 301», яку Офіс оприлюднив 1 травня 2013 року.
Експерт в галузі захисту авторського права, юрист Владислав Рибаченко вважає, що ситуацію з інтелектуальним «піратством» в Україні слід розглядати, враховуючи специфіку регіону: «Потрібно враховувати специфіку регіону — відносно небагатий середньостатистичний українець просто не в змозі платити по 30 гривень за кожну «завантажену» з Всесвітнього павутиння пісню і по 50 гривень за отриманий код доступу для того чи іншого фільму».
Основними міжнародними організаціями захисту ІВ є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та Світова організація торгівлі (СОТ). Найважливішою серед регіональних організацій є Європейський союз [9,125].

 
Висновки
Інтелектуальна власність – це закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.Вона охоплює дві сфери: авторське право і суміжні права та промислову власність.
Об’єктами інтелектуальної власності називають права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного Кодексу, іншого закону чи договору.
Право інтелектуальної власності — порівняно новий інститут, що був започаткований наприкінці XVIII ст. у зв’язку з необхідністю залучення результатів творчої розумової праці людини до господарського обігу.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
(Стаття 41 Конституції України)
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений його чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Воно є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо)
Вперше поняття «інтелектуальна власність» було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967 р. у Стокгольмі.
Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності"
В сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зрос-тання набуває інтенсивного інноваційного характеру. Головним ресурсом стає інформація. Нові від¬криття, винаходи, інші об'єкти технологій, принципово нові то¬вари і послуги стають складовою економічного процесу.
Забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності.
Саме результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни в майбутньому. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.Значні досягнення будуть покращувати рівень та ефективність виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Духовний характер населення формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу.
Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни.
Кожна держава має свої законодавство, що охороняє інтелектуальну власність,
Питання боротьби з порушеннями прав ІВ в Україні постійно контролюється керівництвом Державного департаменту інтелектуальної власності України.
На мою думку, роль інтелектуальної власності у соціально-економічному розвитку дуже важлива. Вона визначає рівень розвитку суспільства і економіки в країні.
Люди здавна намагалися якнайповноцінніше задовольнити свої потреби. Це спровокувало розвиток інтелектуальної власності. Так, досконала техніка збільшити продуктивність виробництва, а літературна діяльність має великий вплив на соціальне життя країни.
Під час написання даної курсової роботи, я зіткнулася з деякими невідповідностями. Так, наприклад, шукаючи літературу, я помітила, що деяка інформація в книзі одного автора повністю ідентична інформації іншої книги вже іншого автора. Явний приклад порушення авторського права. Це свідчить про те, що система захисту авторських прав у нашій країні не зовсім досконала, можливо, це зв’язано з поширенням інформації в мережі Інтернет.
Тож потрібно вміти захищати свої права на інтелектуальну власність.





Список використаних джерел
 















Таблиця 2.2.*
Пріоритети розподілу патентів на винаходи за класами
Назва класу Кількість
заявок На ім’я
національних
заявників На ім’я
іноземних
заявників
Медицина або ветеринарія; гігієна 454 (13,3%) 178 (11,4%) 276 (14,9%)
Органічна хімія 413 (12,1%) 41 (2,6%) 372 (20,1%)
Сільське господарство; лісівництво,
тваринництво; мисливство; відловлювання
тварин; рибництво 198 (5,8%) 93 (6,0%) 105 (5,7%)
Вимірювання; випробовування 177 (5,2%) 156 (10,0%) 21 (1,1%)
Техніка електричного зв’язку 167 (4,9%) 9 (0,6%) 158 (8,5%)
Буріння ґрунту та гірських порід; гірнича
справа 101(3,0%) 78 (5,0%) 23 (1,2%)
Транспортування; пакування; зберігання;
обробляння тонких або ниткоподібних
матеріалів 85 (2,5%) 25 (1,6%) 60 (3,2%)
Основні електричні елементи 83 (2,4%) 58 (3,7%) 25 (1,4%)
Біохімія; пиво; алкогольні напої; вино… 76 (2,2%) 29 (1,9%) 47 (2,5%)
Вузли та деталі машин… 72 (2,1%) 44 (2,8%) 28 (1,5%)
Їжа або харчові продукти; їх обробляння,
не охоплене іншими класами 71 (2,1%) 34 (2,2%) 37 (2,0%)
1 Фізичні чи хімічні процеси або устатковання
взагалі 69 (2,0%) 24 (1,5%) 45 (2,4%)
Металургія заліза 67 (2,0%) 36 (2,3%) 31 (1,7%)
Нафтова, газова та коксова галузі
промисловості… 66 (1,9%) 29 (1,9%) 37 (2,0%)Сочинения курсовыеСочинения курсовые
Не Пропустите: